Ціна, з якою можна перетворити однієї валюти в іншу. Протягом багатьох років економістів і політиків часто змінив свою думку про те, чи є це гарна ідея, щоб намагатися тримати країни обмінний курс стійкий, а не нехай вона має вирішуватися ринкові сили. Протягом двох десятиліть після Другої світової війни багато хто з основних валют були виправлені під Бреттон-Вудс угоду. Протягом наступних двох десятиліть збільшилась кількість валюти дозволено в плавати, хоча наприкінці 1990 року кількість Європейська валюта остаточно закріплювали за економічного та валютного союзу, і деякі інші країни створена рада валюти. Коли капітал може текти легко по всьому світу, країни не може виправити свої обмінний курс і в той же час зберегти незалежну монетарну політику. Вони повинні вибирати між впевненість і стабільність забезпечують за фіксованим обмінним курсом, контроль над процентна ставка політики пропонованих плаваючий курс. На перший погляд більш гнучкий обмінний курс у світі, мобільності капіталу здається відповідник. Плаваючою валюти змусить фірм та інвесторів, щоб сховатися від коливань, не приспати їх в помилкове відчуття стабільності. Він повинен зробити іноземних банків більш обачним про кредитування. В той же час вона дає політикам варіант ретельній розробці своїх власних грошово-кредитної політики. Плаваючою обмінні курси, але великий недолік: переміщаються від одного рівноваги на інший валют може викид і стати надзвичайно нестабільними, особливо якщо великої кількості капіталу текти в або з країни. Ця нестабільність має реальних економічних витрат. Щоб отримати найкраще з обох світів, багато розвиваються намагалися гібридних підхід, слабо, пов'язуючи їх обмінний курс єдиний іноземній валюті наприклад долар, або до кошика валют. Але валютних криз наприкінці 1990-х і нездатність Аргентина валюти Ради, привела багато економістів до висновку, що, якщо не валютний союз таких як євро, найкраща політика може бути мати вільно плаваючого валютного курсу.