Процес визначення відносного місцеположення двох точок простору (або базового вектору), що характеризується одночасним виконанням GPS- спостережень фазовим методом на цих точках та подальшим сумісним обробленням отриманих даних. При цьому в процесі оброблення даних можуть бути компенсовані різноманітні помилки вимірювань, в результаті чого досягається найвища точність визначення координат точок. Спосіб В. п. існує у двох різновидах: статиці (статичне знімання) та кінематиці (кінематичне знімання). При статичному зніманні фазовим методом по тривалих (біля однієї години й більше) спостереженнях визначають приріст координат між базовою та рухомою станціями, інакше - вектор між цими станціями. Щоб послабити вплив погрішностей, результати фазових вимірювань оброблюють методом найменших квадратів. Статика, у свою чергу, розподіляється на швидку статику та псевдостатику. Спосіб кінематики - різновид відносних вимірів, що виконуються звичайно фазовим методом, який дозволяє вимірювати вектор між базовою та рухомою станціями за мінімальний час. Для цього попереднє визначають координати базового та рухомого приймачів статичним позиціюванням, іншими способами або приймачі позиціювання встановлюють на пунктах, координати яких відомі з точністю до декількох сантиметрів. На відомому векторі здійснюють виміри до чотирьох або більшого числа супутників і утворюють фазові різниці, тобто виконують процедуру ініціалізації. Після цього приймач переміщують до наступного пункту. По відомих координатах базової станції і безперервним вимірам спочатку обчислюють вектор до нової станції, а потім її координати. Далі приймач переміщують до наступного пункту і т. д. Точність кінематики нижче точності статики.